Метафікшн: Подорож у світ самоаналізу
Що таке метафікшн?
Метафікшн – це літературна техніка, яка кидає виклик традиційному уявленню про оповідь та змушує читача замислитися над природою вигадки та реальністю. Письменники, що використовують метафікшн, часто використовують іронію та рефлексію, щоб створити почуття відстороненості від історії.
Хоча метафікшн часто використовується в постмодерністській літературі, його корені сягають давніх часів. Коли виникає постмодернізм, він не претендує на роль чогось абсолютно нового, його з’ява — результат еволюції літератури, особливості якої ухвалилися поступово, на основі досвіду, здобутого в попередні епохи. Метафікшн — явище не настільки нове, і «постмодерністське» сприйняття подібних текстів є радше результатом їх переосмислення в рамках нового світовідчуття, що виникло наприкінці XX сторіччя.
Метафікшн як дзеркало
Метафікшн можна порівняти з дзеркалом, що відбиває саме себе. Автор метафікшна твору ставить під сумнів умовність та штучність художнього тексту, акцентуючи на тому, що це всього лиш вигадка. Цей прийом дає змогу письменникам досліджувати взаємозв'язок між реальністю та вигадкою. Також цей прийом дозволяє тексту вийти за рамки традиційної структури розповіді та розширити можливості оповідної форми.
Відносини між вигадкою і реальністю
Одним із ключових прийомів метафікшна є дослідження відносин між вигадкою та реальністю. Часто це виявляється у створенні світу, паралельного до реальності. В метафікшн часто стирається межа між автором, читачем і текстом, що покликано звернути якомога більшу увагу на вигаданість світу, створеного в творі.
Іронія і рефлексія
Метафікшн тісно пов'язаний з іронією та рефлексією. Ці прийоми допомагають створити відчуження між читачем та історією, що дозволяє читачеві критичніше ставитися до тексту, тим самим спонукаючи його до активної взаємодії з твором.
Популярні прийоми метафікшна
У метафікшні часто можна знайти низку характерних рис, що об’єднують багато творів, написаних в цьому напрямку. Варто зазначити, що метафікшн — це, в першу чергу, спосіб сприйняття тексту, який не обмежується якимось вузьким списком прийомів, тому межа між тим, що належить до метафікшна, а що — до інших літературних напрямків, завжди буде дуже умовним. Серед найочевидніших можна виділити такі:
- Відкрита гра з читачем, коли автор прямо звертається до читача, привертаючи увагу до відносності вигаданості тексту і, таким чином, провокуючи читача з подвійним інтересом стежити за перипетіями сюжету: адже будь-якої миті читач може очікувати, що автор знову звернеться безпосередньо до нього.
- Використання прийому «текст в тексті», коли автор додає в свій твір інші тексти. Це може бути цитата, уривок зі щоденника, лист, анотація або навіть ціла розповідь.
- Тематизація акту письма та читання. Автор може детально описувати, як його герой пише книгу, або протягом усього тексту звертати увагу на те, що твір читає якась людина, що це читання триває, і таке інше.
- Часто наприкінці художнього твору автор залишає незакритий фінал. У такий спосіб автор перекладає відповідальність за завершення на читача, таким чином стираючи межу між автором і читачем.
Висновок
Метафікшн – це літературний напрямок, що ставить під сумнів умовність та штучність художнього тексту, акцентуючи на тому, що це всього лиш вигадка. Це дозволяє письменникам досліджувати взаємозв'язок між реальністю та вигадкою, використовувати іронію та рефлексію, щоб створити почуття відстороненості від історії. Метафікшн – це складний і часто неоднозначний літературний напрямок, але він може бути дуже нагороджуючим для читачів, які готові заглибитися в його глибини.
Часті питання про метафікшн
- Що таке метафікшн?
- Які характерні риси метафікшна?
- Як метафікшн досліджує взаємозв'язок між вигадкою та реальністю?
- Яке значення іронії та рефлексії в метафікшні?
- Які приклади метафікшн літератури?
